Головне меню
Новини закладу


Перейти на сайт Вінницької міської ради


Перейти на сайт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України


Перейти до стрічки новин освітнього порталу
Мандрівка книгою

                              "Почитайка"

Оповідання про зиму.

Василь Струтинський. "Чому рипить сніжок?" 

А й справді, чому рипить сніжок? Не знаєте? То я вам розповім.

Якось ішов лісом Дід Мороз. Нечутно, по м'якому, наче вата, сніжку. Стомився. Присів на пеньок, а мішок з гостинцями поруч поклав. Довгу бороду гребінцем розчесав. Дивиться, аж під ялинкою зайчик сидить і плаче. Дідусеві жаль стало зайчика. Підійшов до нього та й питає: «Чому це ти, вуханчику, плачеш?» А той, схлипуючи, відповідає: «Заблукав, додому нія-а-ак не втраплю!»

Здивувався дідусь: отакої, заєць- і раптом заблукав у лісі. Як же те могло статися? Все ще схлипуючи, куцохвостий розповів старому свою пригоду.

Уранці він гуляв з братиками та сестричками на галявині. їм було весело, так добре стрибати з розгону в снігові кучугури, що й незчулися, як мисливець підійшов. Пролунав постріл. Зайчата кинулися тікати. Найдалі, в лісову гущавину, забіг той зайчик, якого оце й зустрів Дід Мороз...

Добрий дідусь заспокоїв малюка, і вони разом швидко знайшли стежину до заячої хати. А там уже зібралися його братики й сестрички. Всі живі та здорові. Мама з татом уже ходили шукати свого найменшенького. Шукали, шукали та вже й зневірилися, що він живий. Ото радощів було, коли побачили свого синочка та ще й з Дідом Морозом!

Дідусь привітав усю заячу родину з Новим роком, гостинці роздав: кожному по великій соковитій морквині. А на прощання, погладжуючи довгу бороду, сказав: «Я зроблю так, що сніжок рипітиме. Щоб ви, зайці, чули, коли хтось буде до вас підкрадатися ».

Як сказав, так і сталося: відтоді сніжок рипить, тобто попереджає зайців та інших беззахисних звірів про небезпеку. Ось так: рип-рип, хтось іде, пильнуй!

 Євген Гуцало. "Зайці."

- А мороз аж сміється, такий міцний, - розказував батько, вернувшись додому. - Ішов я через леваду, а заєць вискочив просто з-під ніг, і якби хоч злякався, якби дременув, а то ледь-ледь чеберяє лапами, хоч за вуха хапай. Тепер у полі все завіяно снігом, то зайці до села внадилися - на городах та в садках їм легше прогодуватися. Це ж можуть і молоді яблуні в нас пообгризати.

Василько глянув крізь шибку на засніжений садок, одягнув кожушка, озув биті валянки - й надвір. Поки йшов до погреба, мороз веселенько так і співає під ногами.

У погребі Василько набрав моркви, з капусти наздирав листків і побрів городом до саду. Під стовбурами молодих яблунь він клав де морквину, а де капустяне листя. І радів: уночі зайці не стануть обгризати кору на деревах, матимуть смачнішу поживу.

Зосталося іще трохи моркви, то Василько перейшов до сусіднього садка.

Та тут під грушею хтось уже поклав моркву. А також майстерно прилаштував дротяне сильце. Василько, гамуючи хвилювання, відв'язав мудру пастку і шпурнув її подалі в дерезу...

А вранці сусід, прокидаючи від хати до воріт стежку, розказував Васильковому батькові:

- Ох і зайці у нас цієї зими! І, мабуть, здорові, бо вчора зірвали у мене біля груші пастку. А слідів не лишилося. За ніч усе снігом замело.

Василько прислухавсь до їхньої розмови. Він прив'язував шматочок сала на калині - для синичок - і хитро всміхався.

 Вірші про зиму.

Леся Українка. "Літо краснеє минуло..."

Літо краснеє минуло,

Сніг лежить на полі;

Діти з хати виглядають

В вікна... шкода волі!

Діти нудяться в хатині.

Нудять, нарікають:

«І нащо зима та люта? -

Все вони питають.-

Он все поле сніг завіяв,

Хоч не йди із хати!

У замкнуті дивись вікна,

Ніде й погуляти!

Сніг з морозом поморозив

Всі на полі квіти...

Десь зима та не скінчиться!»

Нарікають діти.

Ждіте, ждіте, любі діти!

Літо знов прилине,

Прийде мила годинонька,

Як зима та згине;

І заквітне наше поле,

І зазеленіє, -

Знов його весна прекрасна

Квіточками вкриє.

Петро Осадчук. "Зустріч."

Дід Мороз не раз мені

Снився перед святом:

Щоки в нього крижані,

В чубі - сніг лапатий.

Дід Мороз лише дихне -

Мерзне все довкола,

Тільки гляне - і мене

Холодом проколе...

А коли прийшло в наш дім

Новорічне свято,

Вийшов я у парк тоді

Погуляти з татом.

Осипався з верховіть

Сніг, як самоцвіти.

Бачу: Дід Мороз стоїть,

А круг нього - діти.

Він бере на руки їх,

Щось розповідає -

І дзвінкий веселий сміх

Між дерев лунає.

Дід Мороз мені гукнув:

«Йди сюди, онуку!» -

І до мене простягнув

Білу свою руку.

Я принишк. Але рука -

Лагідна й гаряча.

І зрадів я, що людська

У Мороза вдача.

Колядка. "Нова радість стала."

Нова радість стала, яка не бувала:

Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився,

Як чоловік пеленами, убого повився.

Ангели співають, славу й честь звіщають,

На небесі і на землі мир проповідають.

Давид виграває, в гуслі ударяє,

Чудно, дивно і предивно Бога вихваляє.

І ми теж співаймо, Христа прославляймо,

Із Марії рожденного смиренно благаймо:

- Просим тебе, Царю, небесний Владарю,

Даруй літа щасливії сего дому господарю.

Даруй господарю, даруй господині,

Даруй літа щасливії нашій славній Україні.

Колядка. "Добрий вечір."

Добрий вечір тобі, пане господарю,

радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Застеляйте столи та все килимами,

радуйся!

Ой радуйся...

Та кладіть калачі з ярої пшениці,

радуйся!

Ой радуйся...

Бо прийдуть до тебе три празники в гості,

радуйся!

Ой радуйся...

Ой перший же празник-то Різдво Христове,

радуйся!

Ой радуйся...

А другий же празник - Василя святого,

радуйся!

Ой радуйся...

А третій же празник - Святе Водохреща,

радуйся!

Ой радуйся...

А що перший празник зішле тобі втіху,

радуйся!

Ой радуйся...

А що другий празник зішле тобі щастя,

радуйся!

Ой радуйся...

А що третій празник зішле всім нам долю,

радуйся!

Ой радуйся...

Щедрівка. "Ой сивая та зозуленька."

Ой сивая та і зозуленька,

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров'я!

Усі сади та й облітала,

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров'я!

А в одному та і не бувала.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров'я!

А в тім саду три тереми.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров'я!

У першому - красне сонце.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров'я.

У другому - ясен місяць,

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров'я!

А в третьому - дрібні зірки.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров'я.

Ясен місяць - пан господар.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров'я.

Красне сонце - жона його.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров'я.

Дрібні зірки - його діти.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров'я!

Оповідання про осінь.

Василь Скуратівський. "Осінній час - сім погід у нас."

Довгими журавлиними ключами літо вже одлетіло у вирій. Рожевощока осінь, як справжня господиня, почала наводити лад: позолотила гаї й діброви, запросила в гості ранкову прохолоду з густими туманами та крихкою памороззю.

Але варто виглянути з-над осель крадькуватому сонечкові, як на душі розвидняється. Саме під цю пору припадає «молоде» бабине літо. Довкола пливе безліч срібних павутинок, їхні тендітні ниті немовби нагадують - милуйтеся останнім справжнім літеплом. Мине тиждень-другий, і осінь перебере свої законні повноваження.

Зрештою, селяни знають про це й самі. Вони поспішають, щоб до 14 вересня повністю обсіятися озиминою. В цей день, тобто на Семена, у давнину запалювали посвіт - пристрій, котрим освітлювали помешкання.

Крім того, із Семеном пов'язана ще одна урочистість. Це був перший день Нового року. З прийняттям християнства новолітування перенесли з весни на осінь. Особливо урочисто це свято відзначали в Києві. В центрі міста влаштовували ялинку, запалювали свічки, і городяни цілу ніч розважалися піснями, танками, вертепними виставами.

Проте, за народними уявленнями, осінь остаточно входила у свої права з 14 жовтня, тобто на Покрову. Тому й казали: «Покрова всю землю покриває листям або снігом» чи «Прийшла Покрова - всохла діброва». Під цю пору хлібороби мусили повністю завершити всі польові роботи. У селах повсюди готувалися до весіллів, а молодь збиралася на традиційні вечорниці.

Із середини жовтня сільські мешканці починали організовувати різноманітні обряди. Серед найцікавіших дійств було свято першого снігу або зустріч зими. У кожному селі його проводили по-своєму. Окремо збиралися в гурти дорослі й діти. Серед ряджених були осінь і зима. Як правило, зима перемагала.

Традиційно осінь вважалася порою статків. Недаремно ж мовиться: «Хто цілий рік не байдикує, той навіть у вересні не голодує». Воно й справді так, адже засіки наповнені новим врожаєм, удосталь свіжих овочів і фруктів. Але якою багатою не була б осінь, зима та весна її осиротять. Тому завбачливі господарі нагадували: «Восени будь щедрим, а взимку - ощадливим». Та все ж найточніше таке прислів'я: «Берися, бо як зима прийде, хоч і схочеш узятися, то не візьмеш!»

Щоб там не було, але осінь багата не тільки ситною їжею та весіллями. З її приходом змінюється і природа. Збираючись до школи, ви маєте пам'ятати мудру народну повчанку: осінній час - сім погод у нас: сіє, гріє, віє, туманіє, шумить, гуде, ще й згори йде.

Вірші про осінь.

Максим Рильський. "Вересень".

В сизому тумані,

В сині димовій -

Яблука рум'яні,

Груші медові.

Вміє надаряти

Сотнями дарів

Осінь, щедра мати,

Всіх трудівників!

Линуть птичі зграї,

Шелестять гаї...

Школа відчиняє

Двері нам свої.

Вийдуть нас зустріти

Друзі-вчителі...

Принесім їм квіти

З рідної землі!

Григорій Усач. "Де сходяться осінь і літо?"

Де сходяться осінь і літо?

А там, де пожовклі сади

Гойдають на стомлених вітах

Рум'яні духмяні плоди.

Де сходяться літо і осінь?

А там, де в захмарні шляхи,

Які пролягли через просинь,

Вдивляються пильно птахи.

Де сходяться осінь і літо?

А там, де в шкільному дворі

Тримають схвильовані діти

Новенькі іще букварі.

Євген Плужник. "Коли надходить вересень злотавий..."

Коли надходить вересень злотавий

Повільною ходою і, йдучи,

Шовкові пестить вруна і отави

І журавлі гуртуються в ключі,

Вночі люблю дивитися, як креслять

Засинений осінній небосхил

Падучі зорі, - наче сіє тесля

Сріблясту тирсу з-під огнистих пил...

Огню такого! Стомлена природа

Опочиває у красі такій,

Що, мабуть, справді вища нагорода

За пристрасть літа - тихий супокій!

Оповідання про літо.

 Василь Скуратівський. "Літо днем красне."

   Непомітно промайнула весна. Здається, ще недавно ми милувалися білопінню фруктових дерев, а вже в садках наливаються свіжим соком яблука, груші та вишні.  Початком літа прийнято вважати червень. Цей місяць - особливий. Птахи і звірята починають висиджувати своє потомство. Відтак червень оголошено традиційним місяцем тиші й спокою. Довкола помітно затихли в гаях солов'їні трелі, все рідше й рідше чути голос зозулі. Як тільки ячмінний колос викине волоть, тобто почне наливатися зерном, то кажуть, що «зозуля мандрикою вдавилася». В кінці місяця сільські пастухи завжди відзначали своє професійне свято. Удавнину селяни випікали для дітей, котрі пасли худобу, смаковите печиво - мандрики. їх виготовляли із сиру та сметани й обдаровували дітвору. Зібравшись на вигоні, підлітки нерідко й самі робили з молочних продуктів обрядову страву. З червнем пов'язані й перші жнива - косовиця сіна. її, як правило, намагалися закінчити до Івана Купала. Це свято відзначають у ніч з 6 на 7 липня. Напередодні біля річки чи ставу молодь готувала багаття. Коли надходили сутінки, розпалювали вогнище. Довкола нього влаштовували танці. Вправніші намагалися перестрибувати ватру. Купайлівське свято завершувалося пізно вночі. Дівчата пускали на воду віночки зі свічками. Це одне з найромантичніших молодіжних свят, яке оспівує молодість і красу природи. На другий місяць літа припадають найбільші зливи та грози. Про це стверджує і прислів'я: «Липень казати звик: «Я - грозовик!» Але це не заважає активному визріванню зернових. Безкраї лани ячменю, жита і пшениці радують зір дорідним врожаєм. На межі липня і серпня хлібороби готуються до виходу в поле. Адже вирощений врожай потрібно вчасно зібрати. Традиційно жнива поділяються на два періоди - зажинки, коли вперше виходять на косовицю, та обжинки - завершення збирання хліба. На зажинках робили початковий сніп і його ставили на покуть, де він мав зберігатися до нового врожаю. В останній день збирання зернових плели вінок і під супровід жниварських пісень несли його до господаря. В урочистій обстановці його вішали на стіну. Це означало, що хліборобський сезон завершився. У клопотах і турботах непомітно спливло літо - вінець хліборобського року. До речі, наші пращури після впровадження християнства в серпні готувалися до новолітування. З цього приводу казали: «З'явився жита вінець - прийшов року кінець». Але про відпочинок селянам ще рано думати. Настигала пора осінньої оранки, щоб закласти міцну основу на майбутній врожай. Недарма мовиться, що літо днем красне.

Михайло Слабошпицький. "Золоті бджоли."

У нас новина - дідусь завів бджіл. Дві маленькі хатки стоять за нашою великою хатою у садку, і я вже зранку біжу до них. Хатки називаються вуликами. Продеру очі, зирк у вікно - со­нячні промені так і стрибають по шибках. Зирк по хаті - а їх повна хата. Отак вистрибом літають. Наче ті бджоли. Тільки не гудуть. То на дзеркалі зблиснуть, то у відрі з во­дою, то на миснику серед посуду. Якби не бджоли - сидів би і ди­вився. Біжу до бджіл. Гульк - а на порозі півень.

- Кукуріку! - здоровкається. Треба б йому нотацію прочитати за те, що знову водив курей у шкоду. Але він довго огризатиметься. Показуватиме, начебто не розуміє. Потім з ним побалакаю. Тільки й кажу півневі:

- Ніколи мені - йду бджіл пасти.

Він сердиться і гулькотить, мовби повен рот води набрав.

- Ото треба було в шкоду не хо­дити, - таки кажу йому.

Він образився і подибуляв до кри­ниці. Ліг, очі заплющив.

Треба кинути йому зерна. А то геть розсердиться. Кидаю зерна. Він згукує курей, а тут бджоли летять. Знову запізнився через цього півня! Бджоли полетіли пастися аж на гречку. Якби ж вони втрапили додому! Побіг би, пригнав би назад, але не знаю, де наші, а де чужі. Треба їх якось позначити. Сиджу біля вуликів. Дивлюся, як танцюють золоті бджоли на сонці. Дзвенять. Раді-радісінькі, що тепло, що немає дощу і що я сиджу біля них. Ці нікуди не дінуться. Вони вулик стережуть. Як би ті не заблу­кали - дорога до гречки далека. Може, собаку завести, хай пасе їх. По телевізору показували, як собаки овець пасуть. З бджолами собаці буде легше - їх вовки не крадуть. Скажу дідусеві про собаку. Вона й курей виганятиме зі шкоди. Сонце гріє, трава росте, я слухаю. Летять! Летять, наче літаки. Одна за одною. Ото, мабуть, напаслися! Сідають. Залазять у вулик. Щось кажуть тим, які вулик стерегли. Хваляться, яка добра гречка. Тепер ці спочивають, а ті летять. Біжу за ними і свищу, щоб не одбилася яка в дорозі. А назустріч дід.

- Куди це ти летиш?

- Бджоли пасти!

- Бджоли пасти? - дивується.

- Треба собаку завести, то не буде мені мороки. І курей глядіти­ме, і бджоли пастиме, - кажу йому, - бо скільки можна без со­баки жити?

- Буде тобі собака, - обіцяє. А бджоли вже полетіли - і не видно, й не чутно їх. А мені знову потерпай, чи втраплять додому.

Ідемо з дідом до вуликів. Він щось там порається.

- Смачний для тебе мед буде, - каже дід. - Такої гречки давно вже не родило.

Бджоли діда не бояться. Сідають на білу бороду - прямо в рот за­глядають, що він скаже. А мене ще бояться. Бо не звикли. Нічого, звикнуть. Шкода, що в мене борода не росте. Вони думали б, що я дід. І теж сіда­ли б на бороду. О, знов летять!

Вже напаслися. І не заблукали. От розумні! Як собаки розумні! Дід правильно їх вибрав. Прямо над хатою - сонце. І вони вилітають начеб прямо з того сонця. Летять до вуликів. До у нас. Гудуть, блищать проти сонця. - Золоті в нас бджоли, - кажу дідові.

- А золоті ж, - погоджується. - Золоті...

Вірші про літо.

Дмитро Павличко. "Звернення"

До вас, мої рідні, звертаюся я -

Найменший у нашій сім'ї:

Стоїть на узліссі ялинка моя -

Не зрубайте її!

На озері плаває пташка моя -

Не убийте її!

Яскріє на небі зірка моя -

Не згасіте її!

Світ-казку будує мрія моя -

Не спиняйте її!

Дмитро Павличко. "Птиця"

Тріпоче серце пійманої птиці.

В руках моїх не чує доброти?

- Я дам тобі водиці і пшениці,

Моя пташино, тільки не тремти!

- Хіба потоки загубили воду?

Хіба в полях уже зерна нема?!

Пусти мене, мій хлопче, на свободу,

І все, що треба, я знайду сама.

- Я ж лагідно тебе тримаю, пташко,

В своїх руках легеньких, як вітрець.

Хіба неволя це? Хіба це важко

Від мене взяти кілька зеренець?

- Пусти мене! Мені, дитино мила,

Дорожча воля, ніж зерно твоє!

Страшна, хоч навіть лагідна, та сила,

Яка розкрити крилець не дає!

- Лети! Співай у небі гомінкому;

Хоч і маленький, зрозумів я все.

Моя рука ніколи і нікому

Ні кривди, ні біди не принесе!

Людмила Кондрацька. "Веселка"

У веселки-веселинки

Запитала Василинка:

-Ой райдуго-семицвітко,

Чарівна небесна квітко,

Звідки силу ти черпаєш?

Де ти кольори збираєш?

Може, в морі на просторі?

Може, у високих горах?

Чи в долині-скатертині?

А можливо, в неба сині?

Розкажи, бо хочу знати,

Щоб тих фарб собі набрати!

Засміялася веселка,

Бо завжди вона весела:

- Добре, дівчинко, скажу,

Таємниць я не держу.

Ніжні маки у пшениці,

В лісі запашні суниці

Фарб червоних назбирали

І мені подарували.

Де взяла жовтогарячий?

На городі йди побачиш,

Там дівиця-морковиця,

Що сховалася в темниці,

Пензлик чарівний взяла

І по небу провела,

А вродливі нагідки

Помагали залюбки.

Жовтий - соняхи дали,

Що у полі зацвіли.

А зелений, а зелений

Звідусіль прийшов до мене:

Із стежини у садочку,

З поля, лугу та лісочку

Із усіх земних просторів,

Що злились в зелене море.

Дарували небеса

Голубий. Озер краса

Теж влила своє відерце.

Й незабудки - пам'ять серця -

Пензликом попрацювали -

Так я голубий придбала.

У житах волошки сині

Додали до мене сині.

Фіолетовий, останній,

Плив до мене на світанні

Від фіалок та бузку,

Від медунки у гайку.

Ось тому така вродлива

Розцвітаю всім на диво.

А чому весела я?

Вдача вже така моя:

Лиш з'являюся я де,

Дощик більше не іде.

На барвистому місточку

Сушать небеса сорочку.

Засміялась Василинка

До веселки-веселинки: -

Я дружитиму з тобою,

Із хорошою такою!

Микола Сингаївський. "Що сказало сонце?"

 Спитала птаха в сонця

В прозорій вишині:

Де небо найчистіше?

Де краще жить мені?

А сонце усміхнулось:

Ми - як одна сім'я.

Коли щасливі птахи -

Щасливе з ними я.

Спитала квітка в сонця:

Коли мені цвісти,

Щоб ти для нас тепліше

Світило з висоти?

А сонце усміхнулось:

Ми - як одна сім'я.

Коли щасливі квіти -

Щасливе з ними я.

Спитали діти в сонця:

Як світ нам зберегти,

Щоб в злагоді, у щасті

Жили і ми, і ти?

А сонце усміхнулось:

Ми - як одна сім'я.

Коли щасливі птахи,

Коли щасливі квіти,

Коли щасливі діти -

Щасливе з ними я.

Вірші про весну.

Ліна Костенко. "Вербові сережки"

Біля яру, біля стежки

одягла верба сережки.

Головою хилитала,

потихесеньку питала:

- Де ота біленька хатка,

що гарнесенькі дівчатка?

Хай би вибігли до стежки,

подарую їм сережки.

Наталя Забіла. "Білі котики"

На  вербі,  на пагіллі,
Білі-білі  котики.
Доторкнуться  лагідно
Лоскотливим  дотиком,                                                                  
Доторкнуться  котики,
Білі,  невеличкі,                                         
До  руки,  до ротика,                                                          
До  моєї  щічки.
Відламаю  гілочку,
Гілочку-вербичку,
Та поставлю  в  пляшечку,
В  пляшечку,  в  водичку,
Щоб листочки-стрілочки
Стали  розвиваться
На  вербовій  гілочці
У  моїй кімнатці.

Оповідання про весну.

 Василь Скуратівський. "Дятлова кузня."

Над нами бентежно гуде бір.

- Тату, - зіпершись на старий сосновий стовбур, Олесь напружено дивиться вгору. - Тобі не лячно?

- Від чого, синку?

- Чуєш, як гніваються дерева? Чому це?..

- Весною завше так буває.

Ми йдемо далі; під ногами пру­жинить яглицева долівка. Ураз Олесь зупинився.

- Хто це?

- Де? - перепитую.

- Вистукує...

Принапружую слух, і крізь моно­тонне шумовиння дерев докочуєть­ся чітке: стук-стук, стук-стук...

- Гм, - осміхаюся, - це так дят­лик полуднує. Бачиш, ген-ген сос­на. То там він собі кузню вподобав.

- Як це кузню? - не вгаває Олесь.

Ми украдьки підходимо ближче. Червоноголова птиця жваво викльо­вувала соснову шишку, прилашто­вану у вузькій продзьобині стовбу­ра. Згодом, як шишка вже спо­рожніла, дятел, оглянувшись довко­ла, фурнув геть, а ми тим часом підходимо ближче: під сосною на­чебто хтось упустив мішечка, і зі­брані шишки розсипались долі. Олесь присів біля купки, перебираю­чи розчепірені пластівці шишок: вони нагадували насторожених їжач­ків.

- Тату, а хто це їх порозгублю­вав?

- Ніхто, - кажу, - це дятлова робота. А ось і його кузня. Тутки він із шишок зернятка видзьобує...

- Цікаво як! - сплеснув доло­нями Олесь. - Я вперше бачу таке!

У роздовбаній дірочці межи двох розрослих стовбурів міцно тримала­ся порожня шишечка - щойно тут кувадлив лісовий господар. Ми постояли обіч, обдивилися дятлове господарство й пішли собі. Лишень як дісталися галяви, до нас знову долинуло знайоме: стук-стук, стук-стук...

Ми вже знали - до лісової кузні щойно повернувся коваль.

                                                                    

"Пізнавайка"

Народні прикмети

Зимові прикмети.

  • Сніг на дворі - зерно в коморі.
  • Багато снігу - багато хліба.
  • Осінь підганяє - зима не жде.
  • В зимові холоди всякий молодий.
  • Грудень снігами тішить, але вухо морозом рве.
  • Багато і нею взимку - на врожай.
  • Яскраво світять зорі - на мороз.
  • Шумить ліс - чекай відлиги.
  • Блискавка зимою - буде буря.
  • Пухнатий іній - на хорошу погоду.

 

Осінні прикмети.

• Осінь іде - дощі за собою веде.

• Вологе літо й тепла осінь - на довгу зиму.

• Пізній листопад - на сувору тривалу зиму.

• Грак відлетів - скоро сніг піде.

• Плаче жовтень холодними сльозами.

• Жовтневий грім - на малосніжну зиму.

• Багато жолудів на дубі - буде холодна зима.

Літні прикмети

• Літній день рік годує.

• Сонечко пригріє - все дозріє.

• Сонце світить крізь дощ - на зміну погоди.

• Сіль відсиріла - на дощ.

• Влітку вдосвіта маленький дощик - буде гарна погода.

• Чим рясніша роса, тим жаркішим буде завтрашній день.

• Яскрава райдуга - на бурю.

• Копай криницю на щавелевому місці - вода з'явиться.

• Сонце сідає в туман - чекай дощу.

• Яскраво горять світлячки - на гарну погоду.

Весняні прикмети

• Травнева роса краща од вівса.

• Весною вода - влітку трава.

• Весною чути, як трава росте.

• Грак на горі - весна на дворі.

• Весна відмикає дерева й води.

• Ранній переліт жайворонків - на теплу весну.

• Соловейко затьохкав вода почала спадати.

• Доки талий сніг боки не підмочить ведмідь з барлогу не вискочить.