Iнклюзивна освіта

   У процесі демократизації нашого суспільства в Україні відкрилися нові перспективи змін у системі    спеціальної освіти, що насамперед пов’язані з переосмисленням ставлення до дітей з особливостями психофізичного розвитку.

      Конституція України, Закон України «Про освіту» гарантують усім дітям право на освіту, отже і можливість реалізувати це право в усіх державних навчальних закладах належно від статі, раси, національності, соціального та майнового стану, стану здоров’я, місця проживання та інших чинників.

     Використання сучасної моделі інклюзивної освіти передбачає надання якісних освітніх послуг  дітям з особливими потребами у звичайних групаз, класах дошкільних та  загальноосвітніх навчальних закладів  за умови відповідної підготовки педагогів та надання підтримки сім′ям.  Інклюзивна освіта визнає, що всі діти різні, а навчальні заклади і освітня система повинні підлаштовуватись під індивідуальні потреби всіх дітей – з порушеннями розвитку і без них. Ключовий компонент інклюзивності – гнучкість, врахування особистісних характеристик, що визначають темп навчання кожної дитини.

   Що ж дає інклюзивна освіта дитині з особливими потребами?

1. Перебування в групі зі здоровими ровесниками дає дитині з особливостями розвитку  можливість розвивати відповідно її віку комунікативні та соціальні навички;

2. Щодо інтелектуального розвитку – заняття з залучення дітей з особливими потребами сприяють концентрації уваги дітей, посилення їхньої мотивації до навчання;

3. Досвід успішного перебування в інклюзивній групі є добрим підґрунтям для подальшого освітнього залучення та підвищення кваліфікації протягом усього життя.

    Перший етап залучення дітей з особливостями психофізичного розвитку до загально-освтінього простору здійснюється у дошкільному навчальному закладі. Педагоги докладають багато зусиль, аби  в інклюзивній групі створити таку атмосферу взаєморозуміння та взаємодопомоги між дітьми, щоб забезпечити дитині з особливостями психофізичного розвитку можливість самоствердитися, подолати неадекватні установки та стереотипи, набути певних навичок соціальної поведінки.    Перебування  дітей з особливостями розвитку серед  однолітків  допомагає їм дадаптуватись до нормальних життєвих ситуацій, позбутися почуття ізольованості, відчуження. З другого боку, діти, які їх оточують, та дорослі вчаться спілкуватися та працювати разом, формується почуття відповідальності за товаришів, які потребують не лише допомоги, а насамперед – прийняття та визнання. Тобто, соціальна інтеграція дитини з особливими потребами в середовище дітей без особливостей розвитку   є не тільки бажаною, а й обов’язковою умовою її подальшого особистого росту й адекватної соціальної адаптації. 

      Основою для успішної інтеграції дитини в суспільство є  взаємодія спеціалістів і батьків дитини з особливостями  розвитку, їх критичність і гуманізм, професіоналізм і відповідальність у всій системі стосунків з дитиною, а також  дбайливе ставлення до дитини, вияви ласки, тепла, розуміння, почуття емпатії та альтруїзму не тільки з боку дорослих, а й з боку здорових однолітків.

   Для дітей з особливостями розвитку дуже важливо, аби ці особливості були помічені якомога раніше. Тоді планомірна і систематична робота спеціалістів та членів родин буде більш ефективною. Тому UNICEF розробило таблицю для оцінки розвитку дітей до 3 років  «Червоні прапорці»,  завдяки якій батьки та педагоги зможуть  перевірити розвиток малюка.

     Шановні батьки, якщо ви помічаєте незвичні  явища у розвитку та поведінці вашої дитини, корисним буде звернутися до спеціалістів інклюзивно-ресурсного цетру (ІРЦ).

Перелік ІРЦ Вінницької області.

Поради батькам дітей з особливостями розвитку

   Прийміть ситуацію, змиріться з нею, не думайте про те, як і чому це трапилось, розмірковуйте, як із цим жити далі. Пам’ятайте, що всі ваші страхи та «чорні думки» дитина відчуває інтуїтивно. Якщо не хочете, щоб дитина росла нервовою, похмурою, намагайтесь знайти в собі сили оптимістично дивитися в майбутнє.

  Ніколи не жалійте дитину лише тому, що вона не така, як усі. Даруйте дитині свою любов та увагу, але не забувайте, що усі члени родини мають можливість для саморозвитку та повноцінного життя.

   Організовуйте побут так, щоб ніхто в родині не відчував себе «жертвою», відмовляючись від особистого життя. Не захищайте дитину від обов’язків та проблем. Якщо стан дитини дає змогу, вигадайте їй прості домашні обов’язки, намагайтеся навчити дитину піклуватися про інших. Вирішуйте всі справи разом із нею.

  Надайте дитині самостійність у діях та прийнятті рішень. Стимулюйте її пристосувальну активність; допомагайте в пошуку прихованих можливостей. Розвивайте вміння та навички самообслуговування.

Пильнуйте за своєю зовнішністю та поведінкою. Дитина повинна пишатися вами. Не бійтеся відмовити дитині в чому-небудь, якщо вважаєте її вимоги надмірними. Однак проаналізуйте кількість заборон, з якими стикається дитина. Продумайте, чи всі вони обґрунтовані, чи є можливість скоротити обмеження, зайвий раз проконсультуйтеся з лікарем чи психологом.

  Частіше розмовляйте з дитиною. Пам’ятайте, що ані телевізор, ані радіо не замінять вас.  Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.

   Не відмовляйтеся від зустрічі з друзями, запрошуйте їх у гості. Нехай у вашому житті знайдеться місце й високим почуттям, і маленьким радощам.

   Частіше дослухайтесь до порад педагогів та психологів. Певне захворювання дитини з ООП потребує специфічного догляду, а також спеціальних знань та вмінь. Більше читайте, проте не лише спеціалізовану літературу, а й художню.

   Спілкуйтесь із родинами, де є діти з особливими освітніми потребами. Це важливо не лише для вас, а й для дитини, якій ви можете зробити послугу на все життя, знайшовши друзів або (що дуже часто буває) супутника життя.

   Не докоряйте собі. В цьому разі зростає ймовірність, що дитина виросте психологічним монстром, а це неминуче посилить її соціальну дезадаптацію та примножить страждання. У тому, що дитина хвора, ви не винні.

Гіперактивна дитина

      Розлад дефіциту уваги та гіперактивність (РДУГ) — неврологічний поведінковий розлад, який починається в дитячому віці. У його появі не винна ні дитина, ні її батьки, ні умови виховання. Це вроджена особливість нервової системи, яка за правильно організованої роботи згладжується в підлітковому віці водночас із тим, як перебудовується й дозріває мозок.

      Виявляють РДУГ рано — у перші п’ять років життя. Дитина з цим розладом відрізняється від однолітків імпульсивністю, їй не вистачає передбачливості та стриманості. Вона часто травмується та чинить необдумано. Особливо складно дитині з РДУГ під час навчальних, творчих і спортивних занять, адже недостатньо сформована здатність утримувати увагу на справі й підвищена рухливість заважають успішно завершити завдання.

Загальний психолого-педагогічний портрет дитини з РДУГ

Поради  для   батьків “Якщо дитина народилася особливою”

     Щодня у світі народжуються немовлята, яких називають дітьми з особливими освітніми потребами. Перед батьками таких дітей постануть запитання, на які важко відповісти. Чому це сталося з моєю дитиною? Чи можна врятувати її, виправити відхилення? Якою вона виросте, як складеться її доля? Як жити далі?                                                                                                   

Дізнайтеся, як спілкуватися з такою дитиною та чого її навчати…

  • Реально оцініть ситуацію і не впадайте у відчай. Стрес через інвалідність переживають батьки, а не малюки. Якщо дитину люблять усі, хто її оточує, піклуються про неї, вона не усвідомлює, що чимось відрізняється від більшості.
  • Пам’ятайте: ви не самі. Сучасність пропонує багатий досвід лікування, догляду та виховання дітей з особливими освітніми потребами.
  • Уважно спостерігайте за психофізичним розвитком дитини. Відстежуйте своєчасність ознак основних етапів розвитку — коли почала фіксувати погляд, стежити за рухом іграшки, брати її в руку, координувати рухи рук і напрям погляду, коли з’явилися агукання і лепет, перші слова, коли почала сидіти, вставати тощо.
  • Стежте за емоційним розвитком дитини. Насторожіться, якщо у дитини відсутній комплекс пожвавлення, — вона не усміхається, не проявляє інтерес до обличчя людини, не впізнає близьких, не відгукується на вплив ззовні адекватно; якщо дитина пасивна у контактах із довкіллям, або, навпаки, надмірно збудлива.
  • Спілкуйтеся з дитиною так, аби вона постійно відчувала, що це приносить вам радість. Робіть увагу на її зусиллях, а не на результатах. Будьте терплячими й не квапте дитину, тоді вона поступово всього навчиться.
  • Учіть дитину описувати себе, сім’ю та довкілля: обговорюйте фотографії, малюнки із сімейними сценами. Запропонуйте виготовити власний альбом.
  • Учіть дитину співчувати й допомагати іншим. Використовуйте книжки, малюнки із зображенням людей, обговорюйте, як святкують урочисті події тощо.
  • Не опікайте дитину надмірно. Не намагайтеся зробити за неї все. Бо дитина відчуватиме себе безпорадною, коли вас не буде поруч, і ще більше відставатиме в розвитку.
  • Сприяйте розвитку впевненості в собі. Давайте дитині нагоду практично застосувати набуті вміння, наприкінці дня пропонуйте розповісти, що з нею сталося сьогодні позитивного.

За матеріалами видання MCFR «Вихователь-методист» №1, 2022 р.